Емоції - це внутрішні переживання людини. Емоції відображають ставлення людини до ситуацій, що склалися, або можуть скластися, і мають ситуативний характер.

До емоційних станів людини належать:

•  настрій (загальний стійкий актуальний емоційний стан людини, що визначає її загальний тонус, активність);

•  пристрасть (захопленість людини кимось або чимось, яка все підпорядковує);

•  афект (яскраве, короткочасне емоційне переживання, наприклад: горе або радість);

•  почуття (найвищі людські емоції, що пов’язані з тими людьми, подіями, предметами, які для даної людини є суттєвими та значущими);

•  стрес (стан сильного загального напруження, збудження у складних, надзвичайних, екстремальних умовах).

Емоції можуть бути позитивними і негативними.

Позитивні емоції більшість із нас влаштовують, ми намагаємося зберегти їх якнайдовше.

Негативні емоції нам заважають, роблять нас вразливими (такі, як: гнів, ненависть, страх, відраза і т.д.), тому їх ми прагнемо позбутися. Як же у цьому допомогти нашим дітям?

Спочатку з’ясуємо, що може викликати негативні емоції у дитини. Таких причин досить багато. Виділимо з-поміж них основні.

•  Протиріччя між сильним бажанням і неможливістю його задовольнити.

•  Конфлікт, який полягає у надмірно високих вимогах до дитини, яка не впевнена у власних силах.

•  Протиріччя у вимогах батьків і педагогів, в результаті чого формується злоба, недовіра. Тому дуже важливою є узгодженість дій батьків і педагогів.

•  Негативний емоційний стан дорослих, який часто трапляється, і відсутність навичок контролю і саморегуляції з їхнього боку. У психології існує таке поняття як зараження, тобто мимовільна передача емоційного стану від однієї людини до іншої. Тому важливо навчитися самим і навчити дитину приборкувати свої емоції.

•  Використання наказів, звинувачень, погроз, принижування замість довірливої бесіди і спільного аналізу ситуації, що виникла.

Як впоратися з емоціями, що лютують як результат певної ситуації? Чи то є хвилювання важливою подією, чи невдача, чи, навпаки, збудження внаслідок надзвичайного успіху, коли позитивні емоції є такими сильними, що починають заважати, чи будь-яка інша ситуація, - підтримайте свою дитину.

1.     Підтримка дитини в ситуаціях хвилювання або невдачі. Наша щира турбота, увага, любов до дітей допомагає їм впоратися з багатьма труднощами, зберігають психологічний комфорт дитини незалежно від її віку Якщо ми любимо дитину, то, безумовно, вона відчуває, що відповідь на питання, яке дитина промовляє вголос або які лишаються у її внутрішньому діалозі: «Чи любите Ви мене?», є позитивною. Якщо ж ми любимо її умовно (висловлюємо любов лише тоді, коли дитина була успішною або «добре поводилася»), то вона втрачає впевненість, стає полохливою і напруженою. Від відповіді, яку дитина отримує на це життєво важливе для неї запитання, значною мірою залежить її основне ставлення до життя. Це має принципове значення для її подальшого розвитку. У глибині душі ми можемо відчувати полум’яну любов до своєї дитини, але цього замало. Саме через нашу поведінку дитина відчуває нашу любов до себе, вона не лише чує те, що ми говоримо, а головне, що ми робимо. На дитину наші вчинки впливають набагато сильніше за слова.

Які є способи висловити батьківську любов і як підтримати дитину в скрутних для неї ситуаціях?

Поміркуємо про це разом, адже багато хто з Вас знайомий із цими методами і неодноразово відшукував можливості підтримати свою дитину в скруті.

(Способи проявів любові та підтримки записати на дошці та обговорити.)

Контакт очима

Під цим необхідно розуміти наш прямий погляд в очі іншої людини. Більшість людей не надають значення цьому важливому фактору. Чи намагалися Ви коли-небудь поговорити з людиною, яка вперто відводить очі, намагаючись не дивитися Вам в обличчя?

Це важко, і уявіть собі, негативно впливає на наше ставлення до такого співрозмовника. Нам є більш симпатичними і більше подобаються люди з відкритим і дружнім поглядом, щирою посмішкою, доброзичливим і дружнім ставленням до співрозмовника. Чисельні дослідження довели, що відкритий, природний, доброзичливий погляд прямо в очі дитини є суттєво важливим не лише для встановлення доброї комунікаційної взаємодії з нею, але й для задоволення її емоційних потреб.

Контакт очима (можемо ми це збагнути чи ні) є основним засобом передачі нашої любові дітям. Чим частіше батьки з любов’ю дивляться на дитину, тим більше вона пропитується цією любов’ю. Однак через контакт очима можуть передаватися й інші сигнали. Особливо небажаним є використання контакту очима, коли батьки сварять дитину, попрікають, здійснюють покарання тощо. Коли батьки використовують цей потужний засіб контролю здебільшого у негативних випадках, то й дитина бачить своїх батьків здебільшого в негативному плані. Доки дитина маленька, страх робить її покірною і слухняною, і зовні це всіх влаштовує. Але дитина зростає, і страх змінюється на гнів, образу, депресію.

Уважніше за все дитина слухає нас, коли ми дивимося їй у вічі. Полохливі, тривожні, невпевнені діти найбільше потребують контакту очима. Лагідний погляд може зменшити рівень тривожності. Інформація, що передається поглядом, здатна глибше відбитися у свідомості дитини, ніж сказані слова.

Фізичний контакт.

Здається, це так природно, але дослідження свідчать, що більшість батьків торкаються своєї дитини лише у випадку необхідності (допомагаючи одягнутися, переводячи через дорогу тощо). Для фізичного контакту зовсім необов’язково намагатися обійняти або поцілувати дитину, достатньо доторкнутися до руки, погладити по голівці, пригорнути до себе тощо. Головне, щоб усі ці ніжні дотики були природними та щирими, а не надмірними та демонстративними.

Дехто вважає, що пестощів та ніжності потребують лише дівчатка, а хлопчакам це не потрібно. Це певною мірою може бути справедливим для хлопчаків, що є старшими 7-8 років (хоча і у 8, і у 10, і у 12, і у 15 років дитина потребує фізичного контакту, змінюються лише його форми — вони стають більш стриманими), проте для повноцінного розвитку хлопчикові з найперших днів життя необхідно не менше любові та фізичної ніжності, ніж дівчинці.

        Пильна увага

Наступний спосіб прояву любові і підтримки дитини — пильна увага, наше повне зосередження на дитині, без відволікань на будь-які дрібниці, яке дозволяє дитині відчути, що вона в очах батьків є найважливішою людиною в світі. Як не дивно, найчастіше у хвилини, коли дитині більш за все необхідна наша пильна увага, ми з тих або інших причин до неї не здатні. У такі моменти необхідно відмовитися від будь-яких справ або розваг, бо це надзвичайно важливо для розвитку позитивно!’ самооцінки дитини. Якщо дитина не отримує пильної уваги, то вона відчуває, що все на світі є важливішим за неї, і це стає причиною її дратування і хвилювання. В результаті у такої дитини відсутнє почуття безпеки і порушується емоційний розвиток. Пригадайте, будь ласка, як часто Ви спілкуєтеся зі своєю дитиною, не займаючись при цьому ще якоюсь іншою справою (крім спільної з дитиною діяльності)?

Це може бути гра, похід, бесіда. Якщо ми виявляємо пильну увагу до дитини, то у неї з’являється здатність і потреба ділитися з дорослими своїми почуттями, негараздами, образами, до того ж, робити це природно, навіть переживаючи кризові явища у своєму житті.