Дитина картавить, а логопед відправив вас до стоматолога?
Нічого дивовижного.
Проблему потрібно вирішувати комплексно.
Загальновизнаним є факт негативного впливу аномалій зубощелепного апарату на мовленнєвий розвиток дитини. Насамперед, мова йдеться про дітей з так званими малими анатомічними аномаліями артикуляційних органів до яких відносять :
деформації прикусу (по сагітталі та трансверзалу),
мікро та макроглоссію (від грец . glossa - Мова );
« готичне » або плоске піднебіння і т.д.
Другу, більше складну групу складають діти з уродженими незрощенням верхньої губи та/ або піднебіння.
Відхилення у розвитку щелепно-лицьової області викликані в основному неправильним розподілом м'язового тиску при жуванні, ковтанні, мовотворенні та диханні (аденоїди, алергія).
Результати досліджень підтверджують той факт, що у випадку невчасного звернення батьків , розкоординованості у роботі основних фахівців-медиків , які забезпечують безпеку або відновлення анатомічної цілісності основних артикуляційних зон, надзвичайно ускладнює процес формування мовного розвитку дитини як у часі , так і у змісті . Чим пізніше починає свою роботу ортодонт або хірург -стоматолог – тим гірше можуть бути результати логопедичної корекції . Оскільки сензитивний ( сприятливий ) період розвитку мови у дитини – 2-3 роки . Отже , якщо в ранньому віці не запобігти дефектному розвитку щелепно-лицьовий області , ми безповоротно втрачаємо або значно гальмуємо можливість нормального розвитку всіх компонентів функціональною системи мови та мовлення. Чим , по суті , звужуємо траєкторію індивідуального розвитку дитини .
Особливо « небезпечним » або « надчутливим » до причин, що викликають порушення мови вважається вік дитини до трьох років, оскільки сприятливим для розвитку мовленнєвої діяльності ранній та переддошкільний вік дитини .
Згідно нормативним показниками розвиткулення:
- У 12 місяців дитина повиненна вимовляти перші слова ( більше 40), успішно пройшовши етап гулу і лепетного мовлення,
- у два роки у дитини повинні бути сформовані основні артикуляційні додавання та вимовлятися більше 100 слів, може бути коротка фраза;
- У три роки дитина повинна мати фонетично чисту вимову більшості звуків , вимовляти багатоскладові слова та володіти зв'язною вимовою в межах 1000 слів .
Грунтуючись на сучасних психолінгвістичних засадах розуміння породження мови та спираючись на власні дослідження , сьогодні важливо дотримуватися тієї точки зору , що зубощелепні аномалії при відповідних умовах зазвичай стають причиною порушень психофізіологічної основи розвитку фонетичної системи мови. Оскільки її сформованість насамперед припускає інтеграцію акустичного та кінестетичного (або рухового) аналізатора . Тільки за такої умови акустичний та артикуляційний образи звуків мови , доповнюючи один одного, асоціюються разом та забезпечують нормативне звучання всіх звуків.
В іншому випадку, тривале існування дефектного артикуляційного укладу ( артикулеми ) внаслідок порушень у будові артикуляційних органів або зубощелепної системи призводить до формування стійкого викривленого кінестетичного відчуття роботи артикуляційних органів і тоді у відповідних центрах кори головного мозку дитини поступово закріплюються неправильні рухові програми на завжди . Саме тому на слух ми сприймаємо цей звук як неприродний і незрозумілий .
Враховуючи особливості розвитку дітей із вродженими або набутими дефектами щелепно-лицьової області , не залишає сумнівів наявність у них більше тяжких порушень однієї або кількох позицій одночасно , що , безумовно, може призводити до різних варіантів порушеного психомовленнєвого розвитку .
Вищезгадане , безумовно , підтверджує гостру необхідність раннього логопедичного супроводу такої дитини та сім'ї , яка її виховує у тісній співпраці з лікарями -стоматологами в одній команді.
Тож, підведемо підсумки.
Першою справою пацієнти йдуть до логопеда, бо батьки чують порушення мовлення - неправильна вимова букв, звуків .
Але проблему важливо вирішувати у комплексі.
Причина може також мати стоматологічний або неврологічний характер.
Тому потрібно спостереження кількох спеціалістів .
Чинники , що негативно впливають на розвиток мовлення дитини :
1. Зубощелепні аномалії :
• Коротка вуздечка язика - неправильна вимова звуку "р"; • Часткове або повне зрощення язика з дном порожнини рота – порушення функції жування та ковтання ;
• Ущелини губи , твердого або м'якого піднебіння – дитина каже "в ніс ", порушені звуки "л, р, с";
• Рання втрата молочних або постійних зубів - порушення дикції та вимови шиплячих звуків ;
• Аномалії прикусу .
2. Шкідливі звички :
• інфантильний тип ковтання – викликає напруга м'язів кутів рота та підборіддя (симптом "наперстка");
• ротове дихання ;
• ссання пальця ;
• прикушування щік , губ, язика .
3. ЛОР- захворювання .
4. Вроджені зубощелепні аномалії .
5. Неправильно підібрана соска для пляшечки при штучному вигодовуванні може надавати надмірний тиск на альвеолярні відростки та викликати порушення зростання щелеп .
Протягом останніх років спостерігається значне збільшення кількості дітей із мовленнєвими порушеннями, які потребують логопедичної допомоги. Серед них велика кількість вад звуковимови, які можуть мати як органічний, так і функціональний характер, причиною яких виступають мовнорухові розлади різного ступеню тяжкості. Рухові порушення артикуляційного апарату є однією з основних причин формування правильної вимови у дітей. У зв'язку з цим у логопедичній роботі необхідно використовувати масаж: м'язів обличчя та язика, масаж рук, самомасаж обличчя, губ та вушних раковин, зондовий масаж.
Логопедичний масаж — це метод активної механічної дії, який впливає на стан м'язів, нервів, кровоносних судин і тканин периферичного мовленнєвого апарату. Це одна з логопедичних методик, яка сприяє нормалізації мовлення та емоційного стану осіб із мовленнєвими порушеннями
Масаж в логопедичній роботі використовується при корекції різних порушень: дислалії (різних її форм), дизартрії (в тому числі її стертої форми), ринолалії, афазії, заїкання, алалії та при порушеннях голосу. В цілому масаж застосовується в корекційній педагогічній роботі у всіх тих випадках, коли спостерігається порушення тонусу м'язів.
Логопедичний масаж - це частина комплексної роботи, спрямованої на подолання мовленнєвих порушень. Він може проводитися протягом всієї корекційної роботи, але особливо важливе його використання на підготовчих етапах. Нерідко масаж є необхідною умовою ефективності логопедичної допомоги.
Основною метою логопедичного масажу є:
- нормалізація м'язового тонусу загальної, мімічної та артикуляційної мускулатури;
- зменшення прояву парезів і паралічів м'язів артикуляційного апарату;
- зниження кількості судом у м'язах мовленнєвого апарату;
- стимуляція пропріоцептивних відчуттів;
- активізація тих груп м'язів переферичного мовленнєвого апарату, у яких була недостатня скорочувальна активність;
- формування довільних, координованих рухів органів артикуляції. Класичний масаж руками
(обличчя, язика,губ,вушних раковин)
Застосовуються в основному три прийоми:
поглажування: поверхневе, глибоке обхватувальне та граблеподібне поглажування у вигляді допоміжного прийому.
Розтирання та розминання в логопедичній роботі проводиться, як правило, на невеликих, обмежених ділянках, в області окремих м'язових груп.
Прийом пунктирування застосовують на обличчі, особливо в місцях виходу нервів, а також там, де незначна кількість жирової тканини (чоло, скроневі кістки, нижня щелепа).
Вібрацію і щільне натискування зазвичай використовують в роботі з біологічно активними точками.
Вибір прийомів масажу залежить від стану м'язового тонусу, рухових можливостей та патологічної симптоматики.
Характеристика стану м’язового тонусу в артикуляційному апараті
М’язовий тонус підвищений. Язик напружений, відтягнутий до задньої стінки, положення в ротовій порожнині «комком». Кінчик язика не виражений. Всі рухи різко обмежені. Виконання артикуляційних вправ затруднене. Губи спастично напружені, щільно зімкнені. Обличчя напружене і гіпомімічне. Незначна салівація при навантаженні.
М’язовий тонус знижений. Язик малорухливий, лежить на дні ротової порожнини, тонкий, блідий, можуть проглядатися білі полоси в наслідок атрофії деяких м’язових волокон. Рухи обмежені. Наявні труднощі утримання артикуляційних поз. Губи тонкі, в’ялі, куточки рота опущені, нерідко асиметричні, іноді нема повного з’єднання губ. Міміка обличчя в’яла. Гіперсалівація при навантаженні, можлива назалізація в мовленні.
При пониженому тонусі мовленнєвої мускулатури використовують поглажування, розтирання, розминання, сильну вібрацію та пунктирування.
Для підвищеного тонусу (спастичного стану м'язів) найкраще підійдуть поглажування та легка вібрація. Ізольовано окремі прийоми в практиці масажу зазвичай не застосовуються, а використовуються, як правило, їх комплекси. Також досить часто масаж поєднують з прийомами пасивної чи активної гімнастики, самомасажем.
Досить велике поширення отримав зондовий масаж, який є ефективним методом нормалізації моторики мовленнєвого апарату. Завдяки саме цьому виду масажу можна цілеспрямовано впливати на м'язи артикуляційних органів, активізуючи та відновлюючи їх моторну діяльність. Термін подолання недоліків вимови залежить від тяжкості мовленнєвого порушення, віку та індивідуальних особливостей дитини. Для цього масажу Новіковою Є.В. були розроблені спеціальні зонди, кожен з яких впливає на визначену групу м'язів язика, щік, губ, м'якого піднебіння.
Логопедичний самомасаж– це масаж, що виконує сама дитина, у якої наявні мовленнєві відхилення. Самомасаж є засобом, що доповнює дію основного масажу, який виконується логопедом.
Метою логопедичного самомасажу є в першу чергу стимуляція кінестетичних відчуттів м'язів, що беруть участь в роботі периферичного мовного апарату, а також певною мірою і нормалізація м'язового тонусу даних м'язів.
У практиці логопедичної роботи використання прийомів самомасажу дуже корисно. На відміну від логопедичного масажу, проведеного логопедом, самомасаж можна проводити не тільки індивідуально, але і фронтально з групою дітей одночасно. Крім цього його можна використовувати багаторазово протягом дня, включаючи його в різні режимні моменти. Самомасаж також може бути включений в логопедичне заняття, при цьому прийоми самомасажу можуть випереджати або завершувати артикуляційну гімнастику.
Тривалість одного сеансу самомасажу може становити 5 - 10 хв. Кожен рух виконується в середньому 4 - 6 разів. В один сеанс самомасажу може бути включено лише кілька із запропонованих прийомів. Причому вони можуть змінюватись протягом дня.
Перед проведенням самомасажу дитина повинна бути ретельно вмита, з чисто вимитими руками. Діти навчаються прийомам самомасажу під керівництвом логопеда. Він показує кожний прийом на собі і коментує його. Діти виконують масажний прийом самостійно, спочатку при наявності зорового контролю перед дзеркалом, а потім і без нього. Коли прийоми самомасажу будуть освоєні дітьми, можливе проведення рухів в ігровій формі під віршований текст або спеціально підібрану тиху музику в повільному ритмі за рекомендованою схемою: масаж голови, мімічних м'язів обличчя, губ, язика. Під час виконання рухів у дитини не повинно бути відчуттів дискомфорту, навпаки, всі рухи самомасажу повинні приносити дитині задоволення.
Таким чином, різноманітними прийомами і видами масажу покращують кровообіг в м'язових тканинах, обмінні процеси в нервовій системі, цим самим змінюючи функціональний стан кори головного мозку, підвищуючи чи понижуючи її збудливість.
При цьому також виникають позитивні психологічні зміни:
- покращується емоційний стан,
- зменшується скутість,
- виникає відчуття тепла в артикуляційній мускулатурі.
Артикуляційна гімнастика – це комплекс вправ для органів мовного апарату: губ, язика, нижньої щелепи, дихання.
Вона сприяє:
- формуванню у дитини правильної вимови звуків;
- виправленню наявних порушень звуковимови;
- виробленню чіткої дикції;
- успішному оволодінню іноземними мовами;
- ораторського мистецтва.
Чітка звуковимова та дикція необхідна не тільки для результативного спілкування, але і для успішного оволодіння письмом. Перед тим, як записати слово, ми спочатку його промовляємо про себе. Тому вади звуковимови призводять до неправильного використання букв при письмі.
Артикуляційна гімнастика не має залишатися надбанням тільки вчителів — логопедів. Вона повинна бути в арсеналі кожного вихователя, учителя початкових класів, керівника гуртка виразного читання, батьків. Засвоюючи з дітьми абетку, навчаючи їх грамоти й читання, батьки, вихователі і вчителі повинні звертати увагу на особливості артикуляції того чи іншого звука, проводити артикуляційні фізкультхвилинки. Коли ми маємо на меті тільки покращення дикції, артикуляційні вправи можуть застосовуватися довільно, у будь-якій послідовності, як ігровий момент або своєрідна щоденна фізкультхвилинка під час різноманітних занять
У логопедичній роботі артикуляційна гімнастика є важливою складовою усього комплексу заходів, спрямованих на подолання мовленнєвих вад і виховання правильної вимови звуків. Починати роботу потрібно з вивчення назв органів артикуляції. Наступний крок — навчити дитину спостерігати за роботою органів артикуляції, фіксувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне і відмінне в положеннях органів під час вимови того чи іншого звука, свідомо керувати рухами щелепи, язика та губ, відчувати їх та контролювати їхню роботу. Дитина має навчитись давати інформацію про роботу того чи іншого мовленнєвого органа в процесі артикуляції: про положення язика в роті, про напрям струменю повітря, що видихається. Якщо дитина не може словесно описати положення органів артикуляції, їй слід допомогти, задаючи альтернативні запитання: «Губи посміхаються чи витягнуті трубочкою?», «Струмінь повітря тече на кінчик язика чи вбік, у щоку?», «Кінчик язика піднятий угору чи опущений униз і ховається за нижніми зубами?». У кращому засвоєнні дитиною назв органів артикуляції, усвідомленні їх положення та рухів допоможуть схеми, показ того чи іншого органа в себе. Корисним є також моделювання артикуляції за допомогою руки дорослого і самої дитини, тобто унаочнення матеріалу. Наприклад, язик можна порівняти з кистю руки дитини, показати на ній кінчик язика, спинку, боки, рівчачок. Перш ніж виконувати певну вправу для язика, наприклад «чашечку», дитина вчиться виконувати її власною долонею. Це допомагає дитині краще зрозуміти те, чого від неї хочуть.
Наступна задача — сформувати артикуляторні (рухомовленнєві) вміння та навички. Рекомендується артикуляційна гімнастика для підготовки правильного артикуляційного укладу. Важливим є правильний підбір вправ для постановки певного звука, послідовність і точність їх виконання. Вправи для язика та губ зміцнюють м’язи, формують м’язову готовність до вимови того чи іншого звука, розвивають, уточнюють та вдосконалюють основні рухи органів мовлення. Гімнастику тривалістю 3 - 5, а іноді 5 - 10 хвилин треба проводити щоденно, щоб закріплювались рухові навички дитини. Спочатку вона проводиться під контролем зору, перед дзеркалом, у подальшому — без дзеркала, з опорою на власні кінестетичні відчуття дитини. Проводити її потрібно емоційно, в ігровій форі.
Для ознаомлення з комплексами артикуляйної гімнастики можна звернутися до логопеда, який надасть методичні поради щодо правильного виконання даних вправ.
.jpg)
Дитина картавить, а логопед відправив вас до стоматолога? .jpg)
.jpg)
категория: 
.jpg)
_(12).jpg)
.jpg)