Комунальний заклад

   Воєнні дії продовжуються…. І ми всі, вже відчули на собі весь спектр почуттів: від всепоглинаючого страху та тривоги до віри та надії. Як частіше залишатися в останньому стані та не дозволити собі зійти з розуму? Ділимося порадами, що робити, якщо тобі страшно та тривожно:

1. Озвуч власний страх. По-перше, найстрашніше — невідоме. Уточнивши, що саме лякає найбільше, ти зможеш подивитись страху в обличчя. По-друге, проговорювання почуттів знижує їхню інтенсивність. По-третє, озвучивши конкретний страх, ти можеш продумати конкретні заходи безпеки.

 2. Зроби усе, що залежить від тебе. Страх потрібний саме для того, щоб спонукати до дій. Тож зроби все, що можеш зробити, щоб максимально убезпечити себе в цей час. 

 3. Виспись. Відсутність сну сильно б`є по психологічному стану. Депресія, параноя і навіть галюцинації — лише деякі симптоми депривації сну. З урахуванням частих попереджувальних сирен та безсонних ночей у бомбосховищах, спи за будь-якої можливості.

 4. Їж. Відсутність апетиту на нервовому ґрунті може призводити до того, що людина буквально перестає їсти. Але це лише посилить загальне фізичне та емоційне виснаження.

 5. Допомагай іншим. Далай-лама каже, що найкращий засіб від тривоги та горя — підтримка тих, кому гірше, ніж нам. Зараз є безліч можливостей підтримати тих, хто постраждав: фінансами, медикаментами, їжею, здачею крові та хоч добрим словом.

 6. Шукай однодумців. Підтримку інших людей важко переоцінити. Будь на зв`язку із близькими, друзями, сусідами. Як кажуть, зараз просте смс: «Як ти?» = «Я тебе кохаю».

 7. Вір у краще. Молись. Сподівайся. Візуалізуй. Це допоможе переналаштуватись тут і зараз. На потужному колективному полі — створити справжнє диво.

Діти, які перебувають у гострому стресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від:

ступеня залученості — дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі — постраждала сама або її рідні, знайомі;

індивідуальних особливостей — вразливість, вміння опанувати себе;

попереднього травмівного досвіду — дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо.

Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу, повинен спиратися на три оперативні принципи — дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він має керуватися правилами:

невідкладності — надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад;

наближеності до місця подій — надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні — у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події;

очікування, що нормальний стан відновиться — підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується;

єдності психологічного впливу — надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги;

простоти психологічного впливу — відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням — виговоритися.

Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни:      

-запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію».

-створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею.

-переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади.

-спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття.

-допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни.

-повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально.

-підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки.  

-грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів.  

-не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї.

Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій.

- подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими. Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими.  

-не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати.

-убезпечте дитину від жахіть. За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги.

-покажіть дитині, що вона не сама. Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення.