- Головна
- Новини
- Адміністрація
- Діяльність закладу
- Методична скринька
- Безпечне освітнє середовище
- Внутрішня система якості освіти
- Дистанційна освіта
- Виховна робота
- Бібліотека
- Соціально-психологічна служба
- Сторінка логопеда
- Фотогалерея
- Дошка оголошень
- Батькам
- Корисні посилання
- Протидія булінгу в закладі освіти
- Зворотній зв'язок
- Прозорість та інформаційна відкритість
- Благодійна допомога
Первинна психологічна допомога дітям під час війни: правила й принципи
Діти, які перебувають у гострому стресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від:
ступеня залученості — дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі — постраждала сама або її рідні, знайомі;
індивідуальних особливостей — вразливість, вміння опанувати себе;
попереднього травмівного досвіду — дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо.
Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу, повинен спиратися на три оперативні принципи — дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він має керуватися правилами:
невідкладності — надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад;
наближеності до місця подій — надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні — у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події;
очікування, що нормальний стан відновиться — підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується;
єдності психологічного впливу — надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги;
простоти психологічного впливу — відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням — виговоритися.
Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни:
-запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію».
-створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею.
-переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади.
-спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття.
-допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни.
-повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально.
-підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки.
-грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів.
-не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї.
Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій.
- подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими. Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими.
-не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати.
-убезпечте дитину від жахіть. За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги.
-покажіть дитині, що вона не сама. Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення.