- Головна
- Новини
- Адміністрація
- Діяльність закладу
- Методична скринька
- Безпечне освітнє середовище
- Внутрішня система якості освіти
- Дистанційна освіта
- Виховна робота
- Бібліотека
- Соціально-психологічна служба
- Сторінка логопеда
- Фотогалерея
- Дошка оголошень
- Батькам
- Корисні посилання
- Протидія булінгу в закладі освіти
- Зворотній зв'язок
- Прозорість та інформаційна відкритість
- Благодійна допомога
Чому кожній дитині потрібна консультація логопеда?
Часто батьки спілкуються з дитиною, не помічаючи – ЯК вона говорить, тому що їм важливіше – ЩО сказав малюк. До того ж батьки дуже звикають до мовлення своїх дітей, нехай навіть не зовсім правильного.
Побутова ситуація не вимагає розгорнутого висловлювання. Батьки, як правило, знаходяться в постійному діалозі з дитиною. Діалогічне мовлення (або «розмовна мова») має власні закони побудови. Знання ситуації повністю визначає висловлювання. Діалогічне мовлення, по суті, розділене між двома людьми, ініціатива може належати тільки одному з них. Особливо часто це буває, коли дорослий спілкується з дитиною. Трапляються такі випадки, коли мама не тільки запитує про щось свою дитину, але й відповідає замість неї. Найпростіші форми діалогу не вимагають побудови програми висловлювання. Крім того, діалог спирається на ряд невербальних засобів – на безпосередню предметну ситуацію, інтонацію співрозмовника, його міміку, жести. Діалог допускає значну граматичну неповноту і має специфічний словник, який теж задає безпосередня ситуація.
Діалогічного мовлення буває цілком достатньо у повсякденному спілкуванні. Навіть коли дитина про щось розповідає, згадує якісь події, мовлення її часто теж є діалогічним. Насамперед дитина говорить про те, що знаходиться у фокусі її уваги. Вона виділяє й озвучує найбільш значущі для неї елементи цілісної ситуації і зовсім не дбає про «зручність» слухача.
Однак школа, з її класно-урочною системою і діючими програмами, пред'явить до мовлення дитини зовсім інші вимоги. Насамперед виникне необхідність формувати, а потім формулювати власні думки в максимально зрозумілій для інших формі.
У психолінгвістиці усне монологічне мовлення визначається як «розгорнуте висловлювання на задану тему». Близьким до поняття монологічного мовлення є поняття зв’язне мовлення. Саме воно частіше вживається в дослідженнях, присвячених мовленнєвому розвитку дитини. Усне монологічне мовлення обов'язково передбачає мотив висловлювання і загальний задум, які повинні бути міцно пов’язаними між собою і робити визначальний вплив на протікання всього висловлювання. Монологічне мовлення зазвичай складається з декількох смислових груп, пов'язаних в цілісну структуру. При цьому всі побічні асоціації повинні гальмуватися і у висловлюваннях не повинно бути повторів. Зрозуміло, що це досить складне завдання.
Формувати, а потім тренувати навички зв’язного мовлення необхідно ще в дошкільному віці дитини, займаючись цим спеціально: систематично та цілеспрямовано. Розвитком зв’язного мовлення можуть займатися як батьки самостійно, так і підключати до цього процесу педагогів, логопеда.
До мовлення дошкільника школа буде пред'являти зовсім інші вимоги. Навіть незначні недоліки у розвитку мовлення дитини можуть призвести до труднощів у навчанні, особливо в освоєнні процесів читання (дислексія) та письма (дисграфія). Тому, чим раніше будуть виявлені проблеми у мовленні дитини, тим раніше можна почати роботу з логопедом щодо їх подолання, і тим успішнішою буде ця корекційна робота.